Folytatódik cikksorozatunk, amelyben a lelki és fizikai egészség támogatásával kapcsolatos írásokat osztunk meg. Mai napunk témája az extrém stresszel kapcsolatos megküzdés. Ebben a cikkben részletesebben olvashat az extrém stressz idegrendszerre gyakorolt hatásáról, valamint olyan tippeket osztunk meg, amelyek segítenek megküzdeni a nehéz helyzetekkel és visszatalálni az egyensúlyi állapotunkba.

Szervezetünk természetes ingázása és az optimális működési zóna

A testünknek, belső állapotainknak, érzelmeinknek és egész lényünknek van egy természetes hullámzása, egy ritmusa. Ha megfigyeljünk a légzésünket, érezhetjük, ahogy beáramlik a levegő a tüdőnkbe, megemelkedik hasunk, kilégzéskor pedig kiáramlik tüdőnkből a levegő, süllyed a hasunk és mellkasunk. Megfigyelhetjük egy napunk során is, hogy számos belső állapot váltakozik bennünk. A késéstől való reggeli ijedelem és izgatott állapot megkönnyebbülésbe fordulhat át, amikor elérjük a buszunkat, majd bosszúságba csaphat át, amikor valaki elfoglalja a kinézett szabad helyet, és hálát és örömet is érezhetünk, mert átadták a helyet a buszon. Egy nap során számos belső hullámzást megélhetünk. Ha nincs a szervezetet túlságosan igénybe vevő terhelés, akkor bizonyos szintű stresszt jól tudunk tolerálni, optimálisan tudunk működni és a minket érő megterhelést sikeresen tudjuk kezelni. Abban az esetben azonban, amikor a megterhelés túl nagy, túl korai, hirtelen vagy túl sokáig tart, a szervezet teherbíró képessége lecsökken, kisebb lesz a tolerálható tartomány (tolerancia ablakunk szűkül), és szervezetünk természetes hullámzása megszakad, nem tudunk könnyen visszatérni az optimális működés zónájába.

A túlingerelt, túlfeszült állapot jellemzői

Trauma és extrém stressz hatására tehát idegrendszerünk kimozdul optimális működéséből és úgynevezett túlélési módba kapcsol. Beleragadhatunk egy fokozott, túlingerelt állapotba, mely a küzdelemre vagy menekülésre készít fel. Ilyenkor aktivitásunk és energiánk felfokozódik, testünk rendkívül éberré válik. Az állatvilágból vett példával ilyen, amikor az antilop elfut az oroszlán elől vagy két szarvasbika összeverekszik. Ezek a reakciók nagyon hasznosak, amikor túl kell élnünk, vagy le kell győznünk a veszélyt. Előfordulhat azonban, hogy beleragadunk ebbe a készenléti állapotba és akkor is menekülünk, harcolunk, amikor nincs tényleges veszély. Akik sokszor éltek át veszélyes helyzeteket, azoknak természetes módon nagyobb kihívást jelenthet az érzelmek szabályozása. Az ő esetükben a tolerálható tartomány, amelyet elviselhetőnek éreznek, és amely lehetővé teszi számukra a hatékony működést, meglehetősen szűkké válik. Több veszélyre számítanak még olyankor is, amikor más nem is észlelne veszélyt. Az agyuk folyamatosan éberen tartja őket, mert megnyugtatóbb érzés gyorsan reagálni, amikor nincs veszély, mint későn reagálni, amikor veszély van. A gyerekek esetében azt látjuk, hogy nehezen tudnak koncentrálni, gyakran sírnak, lökdösődnek, elszaladnak, és gyakrabban zárkóznak el másoktól, mint amit ilyen korú gyermektől elvárnánk.

A lefagyott, gátolt állapot jellemzői

Előfordulhat azonban, hogy tartós stressz és trauma hatására, főleg, amikor nincs lehetőség a megküzdésre, szervezetünk úgy védekezik, hogy „lefagy”, így készíti fel a testet a súlyos sérülések elviselésére, és igyekszik a lehető leginkább csökkenteni azok hatását.  Ebben az alacsony éberségi állapotában nem figyelünk a külvilágra, gyakran a belső világunkba húzódunk vissza. Ez az állapot nagyon hasonlít ahhoz, amikor valaki mélyen elmerül egy könyv olvasásában és nem érzékeli a körülötte zajló eseményeket. Ebben az állapotban tudatunk beszűkül, úgy érezzük, már nem vagyunk igazán „jelen”, és később akár emlékezetkiesést is tapasztalhatunk. A szívünk lassabban ver, hogy ne veszítsünk vért, ha megsérülünk. Hormonok szabadulnak fel, hogy kevésbé érezzük a fájdalmat. Amikor a testünk ebben az alacsony éberségi állapotban van, nagyobb az esélyünk a túlélésre, ha például autóbalesetet szenvedünk. Újabb példát véve az állatvilágból, a kis zsákmányállatok, például az egerek lefagynak, halottnak tettetik magukat, hogy megmeneküljenek a ragadozó támadása elől. A lefagyás vagy a dermedtség a hétköznapi helyzetekben elszigeteli a gyermeket a külvilágtól és a közösségtől. Távollévőnek tűnhetnek, akik alig, vagy egyáltalán nem figyelnek a külvilágra. Fontos megjegyezni, hogy ez az állapot akkor is előfordulhat, ha valaki a veszélyt csak belülről érzékeli és a külső szemlélő számára ez a távollét érthetetlennek és gorombának is tűnhet. Ennek ellenére a belső élmény ugyanolyan intenzív lehet, mint egy medvetámadással szembeni kikerülhetetlen helyzet során, még akkor is, ha a medve valójában nincs is ott. 

Erős megterhelés hatására tehát aktívabbnak, vagy passzívabbnak / lefagyottabbnak is érezhetjük magunkat annál, ami az adott helyzetben valójában kívánatos lenne.. Lehetőségünk van azonban visszatérni és növelni a tolerancia ablakunkat és beindítani szervezetünk természetes hullámzását. A Facebook posztokban erre adunk ötleteket.

Вплив екстремальних стресів і травм на організм

Природні коливання нашого тіла та оптимальна робоча зона

У нашому тілі, з внутрішнім станом, емоціями та усім життям є природні припливи та відпливи, своєрідний ритм. Якщо ми поспостерігаємо за своїм диханням, то відчуємо, як повітря вривається в легені, наш живіт наповнюється повітрям, а коли ми видихаємо, повітря виходить з легень, живіт і груди опускаються. Ми можемо спостерігати, як протягом дня змінюється безліч внутрішніх станів. Ранковий переляк і хвилювання через запізнення може змінитися на полегшення, коли ми доїжджаємо до нашого автобуса, на роздратування, коли хтось займає місце, яке ми шукали, на вдячність і радість, коли нам дають місце в автобусі. Протягом дня ми можемо переживати багато внутрішніх злетів і падінь. Якщо немає надмірного навантаження на організм, ми можемо переносити певний рівень стресу, оптимально функціонувати і успішно справлятися зі стресами, яких зазнаємо. Однак, коли стрес занадто великий, занадто ранній, занадто раптовий або занадто тривалий, здатність організму справлятися з ним знижується, діапазон толерантності зменшується (наше вікно толерантності звужується) і природний сплеск нашого організму переривається, ми не можемо легко повернутися в зону оптимального функціонування.

Характерні ознаки перенапруженого, надмірно напруженого стану

Так, під час травми і сильного стресу наша нервова система виходить з оптимального режиму функціонування і переходить у так званий режим виживання. Ми можемо застрягти в підвищеному, надмірно збудженому стані, який готує нас до боротьби або втечі. Наша активність та енергія підвищується, а тіло стає надзвичайно напруженим. Прикладом з тваринного світу є втеча антилопи від лева або бійка двох биків. Ці реакції дуже корисні, коли нам потрібно вижити або подолати небезпеку. Але іноді ми можемо застрягти в цьому стані готовності і тікати та боротися навіть тоді, коли реальної небезпеки немає. Тим, хто пережив багато небезпечних ситуацій, природно, складніше контролювати свої емоції. У такому випадку діапазон толерантності, який, на перший погляд, можна витримати і який дозволяє їм ефективно функціонувати, стає досить вузьким. Вони очікують більшої небезпеки навіть тоді, коли ніхто інший не помічає її. Їхній мозок тримає їх у постійній готовності, тому що заспокоює швидка реакція, коли небезпеки немає, ніж пізня реакція, коли небезпека вже є. У випадку з дітьми ми бачимо, що їм важко зосередитися, вони часто плачуть, штовхаються, тікають і частіше ізолюють себе від інших, чому ми могли б очікувати від дитини в цьому віці.

Характеристики замороженого, загальмованого стану

Проте інколи, в умовах тривалого стресу і травми, особливо коли немає можливості впоратися, наш організм захищається, „завмираючи”, готуючи тіло до протистояння важким травмам і намагаючись мінімізувати їхній вплив.  У такому стані зниженої настороженості ми не звертаємо уваги на зовнішній світ, часто відступаючи у свій внутрішній світ. Цей стан дуже схожий на те, коли людина глибоко занурюється в читання книги і не усвідомлює, що відбувається навколо. У такому стані наша свідомість зменшується, ми відчуваємо, що більше не є „присутніми”, і згодом можемо відчути втрату пам’яті. Серце б’ється повільніше, щоб не втратити кров у разі поранення. Гормони вивільняються, щоб ми відчували менше болю. Коли наше тіло перебуває в такому стані низької готовності, ми маємо більше шансів вижити, якщо, наприклад, потрапимо в автомобільну аварію. Наведемо ще один приклад з тваринного світу: дрібні тварини, такі як миші, завмирають, прикидаючись мертвими, щоб уникнути нападу хижака. Замерзання або завмирання в повсякденних ситуаціях ізолює дитину від зовнішнього світу і суспільства. Вони можуть здаватися стороннім спостерігачем, не звертаючи уваги на навколишній світ або звертаючи її зовсім. Варто зауважити, що такий стан може виникнути навіть тоді, коли людина сприймає небезпеку лише зсередини, і для стороннього спостерігача така відсутність може здатися незрозумілою і грубою. Тим не менш, внутрішнє переживання може бути таким інтенсивним, як під час неминучого нападу ведмедя, навіть якщо ведмедя насправді немає. 

Тому ми можемо відчувати себе більш активними або більш пасивними/замороженими, ніж насправді бажано в ситуації, коли ми перебуваємо під сильним стресом… Однак у нас є можливість повернутися назад і збільшити наше вікно толерантності та запустити природний імпульс нашого організму. У дописах на Фейсбуці ми ділимося з вами ідеями, як це зробити.

Влияние экстремального стресса и травм на организм

Естественное колебание нашего организма и оптимальная зона его функционирования

Наше тело, наши внутренние состояния, наши эмоции и все наше существо характеризуются естественным колебанием и ритмом. Если мы наблюдаем за своим дыханием, то сможем почувствовать, как воздух врывается в легкие, как поднимается живот, а при выдохе, как воздух вырывается из легких, а живот и грудь опускаются. В течение дня мы можем наблюдать, как у нас меняется множество внутренних состояний. Утренний испуг и волнение из-за опоздания могут смениться облегчением, когда мы добираемся до автобуса, раздражением, когда кто-то занимает место, которое мы хотели занять, благодарностью и радостью, когда нам уступают это место. Если нет чрезмерной нагрузки на организм, мы можем переносить определенный уровень стресса, функционировать оптимально и успешно справляться со стрессом, которые мы испытываем. Однако, когда стресс слишком сильный, слишком ранний, слишком внезапный или слишком длительный, то способность организма справляться с ним снижается, диапазон переносимости уменьшается (наше окно переносимости сужается) и естественное колебание нашего организма прерывается, мы не можем легко вернуться в зону оптимального функционирования.

Характерные черты чрезмерного стрессового состояния

В результате травмы и сильного стресса наша нервная система выходит из оптимального функционирования и переходит в так называемый режим выживания. Мы можем застрять в повышенном, чрезмерно напряженном состоянии, которое подготавливает нас к борьбе или спасению. Наша активность и энергия повышаются, а тело становится чрезвычайно бдительным. Пример из животного мира: антилопа убегает от льва или два оленя дерутся. Эти реакции очень полезны, когда нам нужно выжить или преодолеть опасность. Но иногда мы можем застрять в этом состоянии готовности и убегать, бороться даже тогда, когда реальной опасности нет. Тем, кто пережил много опасных ситуаций, контролировать свои эмоции сложнее по естественной причине. В этом случае допустимый для них диапазон, который, по их мнению, они могут переносить и который позволяет им эффективно функционировать, становится довольно узким. Они ожидают появления опасности даже тогда, когда никто другой ее не воспринимает. Их мозг постоянно держит их в состоянии готовности, потому что реагировать быстро, когда опасности нет надежнее, чем реагировать поздно, когда опасность есть. В отношении детей мы видим, что им трудно сосредоточиться, они часто плачут, толкаются, убегают и чаще изолируются от других, чем мы ожидали бы от детей такого возраста.

Характерные черты застывшего, заторможенного состояния 

Иногда, однако, испытывая длительный стресс и травмы, особенно когда нет возможности справиться с ними, наш организм защищается „застыванием”, пытаясь подготовить тело к противостоянию тяжелой травме и стараясь свести к минимуму ее последствия. В этом состоянии пониженной бдительности мы не обращаем внимания на внешний мир, часто уединяемся в своем внутреннем мире. Это состояние напоминает то, когда человек глубоко погружен в чтение книги и не замечает, что происходит вокруг него. В этом состоянии наше сознание сужается, мы чувствуем, что больше не присутствуем в реальности, и впоследствии можем столкнуться с потерей памяти. Наше сердце бьется медленнее, чтобы мы не потеряли кровь при ранении. Гормоны выделяются, чтобы мы меньше чувствовали боль. Когда наше тело находится в состоянии пониженной бдительности, у нас больше шансов выжить, если, например, мы вдруг попадем в автомобильную аварию. Если взять другой пример из животного мира, то мелкие хищные животные, такие как мыши, замирают, притворяясь мертвыми, чтобы спастись от нападения хищника. Застывание или замерзание в повседневных ситуациях изолирует ребенка от внешнего мира и от общества. Они могут казаться посторонними, практически не обращая внимания на окружающий мир. Важно отметить, что такое состояние может возникнуть, даже если человек воспринимает опасность только внутри, а для стороннего наблюдателя это отсутствие может показаться непонятным и грубым. Тем не менее, это внутреннее переживание может быть таким же интенсивным, как в ситуации неизбежного нападения медведя несмотря на то, что медведя на самом деле там нет.

Таким образом, мы можем чувствовать себя более активными или более пассивными / застывшими, чем нам хотелось бы в данной ситуации, когда мы находимся под сильным стрессом. Однако можно вернуться, увеличить окно переносимости и вызвать естественный ритм нашего организма. В постах на Facebook мы предлагаем вам несколько способов, как это сделать.

Graphasel Design Studio